Максим Коваль: «У «Динамо» повертаюся сильнішим»

Кілька днів тому Максиму Ковалю виповнилося 22 роки. Особисте свято логічно завершило його кар’єрний етап у «Говерлі», де динамівський голкіпер пропустив 12 м’ячів в одинадцяти матчах чемпіонату. Зважаючи на те, що чотири з них влетіли у ворота Максима стараннями гравців «Шахтаря», а ужгородський клуб упродовж першого кола тупцював наприкінці турнірної таблиці, виступ голкіпера можна назвати більш ніж вдалим. «Зараз повертаюся у «Динамо» більш сильним, ніж був до того», – запевняє Коваль і одразу ж ставить перед собою нову мету. Про неї і не тільки – у нашій відвертій розмові.

– Максиме, вчора ви не мали змоги дати інтерв’ю, бо були в дорозі. Куди їхали?

– Я вже у Запоріжжі. Приїхав до себе додому – до батьків, друзів, коханої дівчини.

– Ваш клуб – «Динамо» – тріумфально завершив груповий етап Ліги Європи, а також осінню частину чемпіонату. Чи стежили за командою упродовж оренди у «Говерлі»?

– Звичайно, я стежу за командою. Дуже приємно бачити, як «Динамо» прогресує. Це заслуга всіх гравців, тренерів, адміністрації клубу. Вони показують дуже хороший результат, і це тішить, звичайно.

– Ви вже полишили табір «Говерли». Що далі?

– Що далі? Хороше запитання. Поїду на збори з «Динамо» і там буду доводити, тренуватися, працювати.236060_441112

– Форвард «Говерли» Сергій Кузнєцов нам розповідав, що ще жодного разу не отримував у «Говерлі» зарплату. А ви?

– Я не хочу це обговорювати, не маю такого бажання. Таке запитання краще ставити керівництву клубу. Тому – без коментарів.

– Чи задоволені періодом, проведеним у «Говерлі»? Що нового почерпнули від співпраці із Грозним?

– Мені дуже сподобалося працювати з Грозним, тому що це людина, яка живе футболом. Ми всі люди, ми всі – футболісти, тому я не розумію, як можна бути футболістом і не жити футболом. В Ужгороді я усвідомлював, що кожне теоретичне заняття буде для мене корисним, хоча у нього вони тривали по дві години. Грозний – це тренер, якого можна слухати, з яким можна дискутувати. Він вміє дуже сильно мотивувати футболістів. В’ячеслав Вікторович – один із найкращих тренерів, з якими мені таланило працювати.

– Якось ви сказали, що не програли конкуренцію Шовковському. Що взимку повернетеся і будете грати. Чи сильнішим ви повернулися?

– Так, я повертаюся сильнішим. Оренда у «Говерлі» дала мені можливість багато чого зрозуміти. Там я отримав такий досвід, якого не мав навіть у запорізькому «Металурзі», ніде. Були свої нюанси – і хороші, і нехороші, але це футбол.

– Кілька днів тому вам виповнилося 22 роки, з чим принагідно і вітаємо. А це означає, зокрема, що ви більше не зіграєте за молодіжну збірну України. Які головні спогади від кар’єри у «молодіжці»?

– У мене дуже приємні спомини, пов’язані з Головком. Це також прекрасний тренер, який багато в чому мені допоміг. Варто згадати Бузника: іноді у нас із ним були різні точки зору, але це вже в минулому. Я на нього не ображаюся. Якщо він вважав, що той або інший голкіпер на даний момент сильніший – це його тренерське право, адже тренер відповідає за результат. Третій, кому я вдячний, це Яковенко. А ще було багато чудових тренерів воротарів – починаючи із Циткіна і закінчуючи Васютиком в Ужгороді. Зараз настав час проявити себе в збірній України і зробити все, щоб стати першим номером. Буду працювати над цим. Як там кажуть? 95 відсотків роботи і 5 відсотків таланту. Сподіваюся, в мене хоча б 2-3 відсотки є, а решта компенсую працездатністю. Все буде добре.

– За головну команду країни ви зіграли один матч, ставши першим в її історії футболістом, який народився вже за часів Незалежності. Ви в курсі?

– Так, я знав про такий факт. Це відбулося у грі зі збірною Австрії. Звісно, не можу не сказати пару добрих слів про Блохіна, якому я дуже вдячний. Він мене викликав у збірну України і довірив зіграти один тайм. Не все мені вдавалося тоді, але згодом я зрозумів, що ця гра пішла мені на користь.

– Чимало ваших колег із «Динамо» критикують Олега Володимировича. Як гадаєте, чому?

– Критикують здебільшого ті, хто не потрапляв до основного складу. Коли я не грав, то мені Блохін також не подобався (Сміється). Так завжди було, є і буде. Найголовніше, щоб про футбол говорили професіонали, а не дилетанти, які у нас в інтернеті полюбляють «висловлюватися». Таке враження, що їм від життя нічого не потрібно – тільки посидіти в інтернеті і пописати: як зіграв воротар, як тому чи іншому варто жити, що казати… Люди не своїм життям живуть, а чужим.

– Ви, як професіонал, що можете сказати про перші тренерські здобутки Реброва?

– Я прийшов у «Динамо» ще тоді, коли Ребров тільки починав свій тренерський шлях, тож можу сказати, що кар’єрний ріст на його ставлення до команди не вплинув. Він залишився таким же простим і комунікабельним. А це великий плюс і для нього, і для колективу. Тьху-тьху, дай Боже, щоб так тривало й надалі, а «Динамо» стало чемпіоном.

– Свого часу Максим Коваль брав пенальті від «Шахтаря», від Мілевського. Чи можете себе назвати майстром цього екстремального жанру?

– Ні. Може пощастило тоді, може, це співпадіння. Один тільки Бог бачить згори. Щодо майстра відбиття пенальті, то він в нас один і всі його добре знають. Це Шовковський.

– На ваш погляд, якою має бути трійка найкращих голкіперів світу за всю історію футболу?

– Якщо б я знав про це запитання заздалегідь, то підготувався б (Сміється). А так можу сказати хіба що про голкіперів, яких бачив на власні очі, починаючи із 2000-2002 років. Звісно, я б міг зараз назвати Яшина чи Діно Дзоффа, але зрозумійте – я не бачив їхньої гри, тож не можу робити грунтовних висновків. Кого дійсно хочеться виділити, то це Олівера Кана, який тривалий час був на висоті. Потім – Буффон, Чех, Касільяс. Зараз – Нойєр. Те, як він грає, це величезна авантюра. Але треба зважати ще й на команду: «Баварія» пропустить один, а заб’є десять, тож Нойєр може ризикувати. В умовному «Майнці» чи «Гамбурзі» воротар не матиме морального права так діяти.

– Наскільки реально, що Нойєру дістанеться «Золотий м’яч-2014»?

– Я дуже сильно цього хочу, хоча думаю, що «Золотий м’яч» виграє Кріштіану Роналду. Якщо не помиляюся, то минулого року дівчина-голкіпер здобула «Золотий м’яч». Приємно, коли роботу голкіпера гідно оцінюють,бо зазвичай увагу на це звертають лише тренери й інші воротарі. Люди, що дивляться футбол, здебільшого не розуміють, що і як відбувається на полі.

– Ви дуже рано розпочали кар’єру. У 16 років – УПЛ, у 17 – гра проти «Аякса» в Лізі чемпіонів. Тут легко можна «перегоріти» і налажати по повній програмі. Чи в такому віці не відчуваєш страху? Як це було у вас?

– Я знав це й раніше, але повністю усвідомив у «Говерлі»: футбол – гра, потрібно виходити і отримувати від неї задоволення. Це в першу чергу. А вже після цього футбол – це твоя робота. Перед виходом на поле потрібно відпустити все зайве, відкинути усі фактори, які тобі перешкоджають. Треба залишитися наодинці з футболом. Так, кожен матч дуже важливий. Здобуваючи перемогу, ти набираєш три очки, а це наближає тебе до Ліги чемпіонів. Неважливо, хто є суперником «Динамо» – «Говерла» чи «Шахтар» – кожна перемога наближає до успіху. Для голкіпера надважливо – не пропустити. У «Говерлі» в мене це виходило. Якщо подивитися статистику, то вдома я пропустив лише один м’яч – від «Олімпіка». От хто суттєво зіпсував мені картину, то це «Шахтар», один із найсильніших українських клубів після «Динамо».

– В інтернеті часто можна натрапити на фото вашої коханої дівчини – Каріни Левінської. Як ви до цього ставитеся?

– Їй подобається демонструвати своє життя у соцмережах, то нехай демонструє. Мені таке не до вподоби, я більш потайний, закритий. Але якщо їй до вподоби публічність, то чому б і ні? Головне, щоб вона почувалася щасливою разом зі мною, і у нас все було добре.

– Коли весілля?

– От коли воно відбудеться, ви обовязково дізнаєтеся (Сміється). Як я вже казав, не люблю розкриватися чи анонсувати щось заздалегідь. Сподіваюся, ви мене розумієте.

– Гаразд. А куди зараз поїдете відпочивати?

– Ви знаєте, я довго думав, куди полетіти, і вирішив взяти курс на Київ. Найближчим часом прибуду в розташування клубу, де розпочну тренування.

Джерело