Павло Іванов: «У Луцьку не всі беруть очки»

Нехай «Говерла» і не здобула максимальний результат у 13-му турі Ліги Парі-Матч, проте показала себе міцним колективом.

Про гру з «Волинню» бесіда прес-служби ПЛ із захисником ужгородців Павлом Івановим.

– Павле, чи залишились задоволені нульовою нічиєю проти «Волині»?
– Виходячи з того, як протікала гра, загалом так. Якщо у першому таймі нам не все вдавалось, проте мали можливості і біля чужих воріт, налагодивши контргру, то після перерви ми лише захищались. Тому моя особиста думка, що це хороший результат. Причому у Луцьку взяти очки не кожному дано, адже свого часу всі наші лідери там втрачали, не говорячи вже про більш скромні колективи. Тож для «Говерли» нічия – пристойний підсумок.

– Мабуть, ті вболівальники, які не дивились цей матч за рахунком 0:0 не повірили б, зо зустріч була справді цікавою і тримала всіх у напруженні від початку до фінального свистка…
– Дійсно, дивлячись збоку, зіграти 0:0 – легко. А коли ти знаходишся у центрі подій, то це виявляється вкрай важко. Якщо спочатку хоча б був час перевести подих, зробити самим собі паузу, дати відпочити захисникам, то у другій половині гри ми лише й встигали виносити м’яч вперед, де, за великим рахунком, зачепитись за нього не могли.

– А з чим пов’язано те, що у другому таймі футбол став носити вже інший характер?
– Швидше за все, просто додала «Волинь». Замість Анатолія Діденка, який спроможний поборотися за м’яч, зачепитись, виграти повітряну дуель, на поле вийшов Редван Мемешев. Він однозначно швидший. Як наслідок, ми почали губити гравців, через що й виникали проблеми. А у нас Дмитро Хльобас залишив поле (щось там у нього з ногою трапилось), після чого ми остаточно сіли у захист, а господарі контролювали усі процеси на полі.

– Щось В’ячеслав Грозний говорив по гарячих слідах?
– Наставник також більш-менш висловив задоволення діями у першому таймі. Потім же шансів ані зі «стандартів», ані після контратаки вже не було.

– Можна сказати, що після такої гри вам і до Дніпропетровська у наступному турі їхати не страшно? Чи там буде важче?
– А чого боятись? У нас молода команда. Нам, кому вже по 30 років, не пристало боятись. А для тих, хто лише набирається досвіду, це буде чудовий шанс доводити, показувати рівень. На них дивляться і у «Динамо», і в інших клубах. Тому варто виходити і демонструвати свій рівень, свою гру, щоб на них звернули увагу потім. Звичайно, «Дніпро» – це марка. Тим більше, після нічиєї з «Олімпіком» дніпропетровці вдома перед своїми трибунами захочуть реабілітуватись.

– До речі, про сплав досвіду та молодості. Чи раніше пам’ятаєш, коли поруч було стільки таких футболістів, які лише розпочинають кар’єру?
– Ні, у мене такого ніколи не було. Можу сказати, що зараз ми не ділимо один одного за віком. Головне, що у колективі приязні стосунки, є бажання чогось досягати на футбольному полі. Нормально спілкуємось і поза тренувальним процесом.

– Наскільки легко чи важко було погодитись на такий дальній переїзд у зв’язку зі зміною місця роботи?
– Справа у тому, що особливо розмірковувати часу не було. Коли пішов з «Олімпіка», покликали до Молдови у «Зорю» Бєльци. Там тренером працює Сергій Зайцев, свого часу він очолював запорізький «Металург». Вже тренувався, і контракт підписав, але з якихось незрозумілих причин заявити мене так і не змогли. Чемпіонат вже тривав, минуло кілька турів, і виник варіант з «Говерлою». Звичайно, хотілося грати, а не сидіти вдома. Я погодився. Для мене це було нормально. Після Молдови більше нікуди їхати не хотів, а хотів залишитись у нашій країні, причому виступати проти найсильніших команд. Погодився на все. А те, що платять чи не платять… Розмови ходили різні. Ми поспілкувались, мені пообіцяли певні умови. Сподіватись потрібно на краще.


, , , , , , , , , , ,