Анатолій Герей: “Щоб достойно заробляти у спорті, потрібно пройти довгий шлях”

Після літньої універсіади в Тайбеї завершився високий сезон у фехтувальників. Тож поцікавився в найтитулованішого нашого мушкетера, учасника Олімпіади Анатолія Герея, яким був післяолімпійський рік для нього та про плани на майбутнє. 
Анатолію, ти брав участь у етапах Кубка світу, чемпіонатах Європи та світу, літній універсіаді. Тож як би оцінив цьогорічний сезон у спортивній кар’єрі?

– Через травму спини змушений був пропустити практично половину сезону, розпочав змагальний етап лише з лютого. Тому свої виступи оцінюю позитивно. Успішним був для мене етап Кубка світу в канадському Ванкувері, де потрапив до вісімки найсильніших фехтувальників. У командних змаганнях стали срібними призерами, далі в Парижі – бронзовими призерами, на чемпіонаті Європи в Тбілісі були другими.

На ЧС у німецькому Лейпцигу на стадії 1/16 фіналу в індивідуальних змаганнях ти зійшовся у двобої з партнером по збірній Богданом Нікішиним. Важко було змагатися зі співвітчизником?

– Насамперед це складно в психологічному плані, адже знаємо сильні й слабкі сторони один одного, тому важко було спровокувати суперника на відкритий бій. Відразу пропустив кілька уколів, тому мусив іти в атаку, розкриватися, але скоротити відрив уже не зумів. Як наслідок поступився – 13:15. Якби пройшов Богдана, то в наступних етапах для мене були досить-таки легкі суперники, міг би й за медаль зачепитися. Хоча у внутрішніх змаганнях двічі перемагав Нікішина, тож був упевнений, що зможу й у Лейпцигу його обіграти. Але, мабуть, ця надмірна самовпевненість зіграла зі мною злий жарт.

А що скажеш про останню універсіаду в Тайвані?

– Зауважу, що участь у цих змаганнях взяли фехтувальники високого рівня. Хотілося б і в нас бачити таку лаву запасних спортсменів із серйозним рівнем підготовки. В особистих змаганнях став шостим, поступившись у чвертьфіналі угорцю. На жаль, для мене це вже була остання універсіада через вік, тож не зміг студентські змагання завершити на мажорній ноті – з нагородою. Можливо, невдалий виступ у індивідуальній програмі наклав свій відбиток і на команду, де вже в першому герці поступилися збірній Казахстану. Добре, що хоч дівчата зуміли перемогти й здолали у фіналі студенток зі США.

Сезон 2016/2017 позаду, а до яких змагань готуєшся зараз?

– Уже з 29 вересня по 5 жовтня стартує кубок України, тож саме до нього впродовж місяця веду підготовку. Фактично, з цих протиборств розпочинається старт нового фехтувального сезону. Далі до літа відбудуться етапи кубків світу, згодом розпочнуться наші основні змагання – чемпіонати Європи та світу. Також у складі клубної команди Києва, за яку виступаю вже кілька років, візьмемо участь у клубному кубку України, а в разі успіху продовжимо виступи в фехтувальній європейській ЛЧ. До слова, у 2013-му ми перемагали на цих престижних турнірах.

Ще зарано говорити про літню Олімпіаду-2020, але, гадаю, на всіх міжнародних стартах боротимешся за те, аби знову туди потрапити…

– Зараз уже мова не йде про те, щоб лише потрапити на Олімпіаду, їхатиму туди з метою поборотися за нагороду. Тому нині освоюю нові тактичні прийоми, поповнюю арсенал, готуюся як у фізичному, так і в психологічному плані. Знаю, що в провідних європейських командах відбувається зміна поколінь – у збірній Угорщини та Італії замість досвідчених старожилів прийшли молоді спортсмени, тож доведеться вивчати їхню манеру фехтування. Гадаю, що схрестимо з ними шпаги на етапах кубків світу, ЧЄ та світу.

Ви відчуваєте конкуренцію у збірній країни з боку молодих спортсменів?

– На жаль, у чемпіонатах країни не відчуваємо якогось тиску чи потужної конкуренції. Саме тому на міжнародній арені нам і важко, бо там зовсім інший рівень.

А в чому ж причина відсутності суперництва?

– Фехтувальники не зацікавлені доходити до певного рівня. Часто перспективні спортсмени перевагу надають роботі чи навчанню й залишають спорт. Зрозуміло, щоб достойно заробляти, в цій галузі потрібно пройти довгий шлях. Ставлю в приклад нашу шаблістку Ольгу Харлан, яка справді отримує достойну фінансову винагороду за заняття улюбленою справою. Можливо, нашим тренерам слід би штучно омолоджувати склад збірної – поступово вводити по одному новачку, й певний час надати йому можливість змагатися пліч-о-пліч зі старожилами команди, далі ж наставники мають визначитися, підходить він чи ні.

Що слід змінити, аби молодь залишалася у спорті й не полишала заняття?

– Державі потрібно більше допомагати – фінансово стимулювати перспективних спортсменів. Краще, щоб діти займалися якимось спортом, а не сиділи на лавках із сигаретами та пивом. До прикладу, в нашому обласному центрі слід створити широкопрофільний спортінтернат, де б могли вчитися, тренуватися й мешкати здібні діти з далеких районів краю.

Ходило багато чуток, що ти можеш перейти в інший регіон країни й не виступати за Закарпаття. Справді мав такий намір?

– Раніше одночасно приносив залікові бали як Закарпаттю, так і Києву, але відколи скасували взаємозалік, то обрав малу батьківщину, тож продовжу захищати честь нашого краю. Маю надію отримати тут житло й не збираюся нікуди перебиратися.

Кого би відзначив серед молодих закарпатських фехтувальників?

– Приємно, що нещодавно ужгородка Влада Харькова на ЧС із фехтування у складі збірної стала чемпіонкою світу серед військовослужбовців. Скоро проходитиме кадетський чемпіонат України у Львові, до якого готуються наші спортсмени. Серед юніорів наш Артем Матівосов потрапив до вісімки найкращих, однак до медалі не дотягнувся. Сподіваюся, що наші молоді фехтувальники таки зможуть порадувати нас нагородами вже найближчим часом.

Розмову записав Роман СЕНИШИН


, , , , , , , , , ,