Наші чемпіони. Топ-12 спортсменів Закарпаття

Створювати будь-який рейтинг у будь-якій галузі життя – це річ суб’єктивна. І часто невдячна. Адже  критерії оцінки можуть бути у кожного індивідуальні Тому і при підготуванні «топу» спортсменів Закарпаття керуємося виключно досягненнями, амбіціями та великою мірою суб’єктивним фактором.

Насправді, Закарпаття спортивне на-гора видає чимало талановитих спортсменів як у командних, так і в індивідуальних видах спорту. Прикладів чимало.
Команда ужгородських «Лісорубів», які мають свіжий титул Чемпіонів України з американського футболу. А квотербек Василь Йордан вважається одним із найкращих не тільки у нашій державі, а й у чемпіонаті Угорщини.

Гандбольний клуб «Карпати» у жіночій суперлізі України уже три роки не опускався нижче другої сходинки. Вихованки місцевої школи грають не тільки в Ужгороді, а і у вітчизняних грандах, і чимало – закордоном.

Закарпатська  федерація фехтування також виховала чимало кадрів, які є першими номерами у кадетській та юніорській збірній у кількох видах зброї. Крім того, закарпатські фехтувальники на візках Максим Магула та Надія Дьолог регулярно захищають жовто-блакитний прапор України на етапах Кубка світу, є призерами всеукраїнських та міжнародних змагань.

Регбі та регбіліг на Закарпатті має свою хорошу історію, зокрема, завдяки досвідченому тренеру Віктору Мельничуку. Так, дівчата кілька років тому були у призах на Чемпіонаті України, Ужгород приймав зустріч збірної держави зі збірною Сербії, а двоє гравців РК “Корзо” Артур Овсянніков та Сергій Васько  викликаються до лав національної збірної України з регбіліг.

Довгу й успішну історію має і греко-римська боротьба в нашій області, у Мукачеві чемпіонів України та міжнародних турнірів виховує Іван Кукушкін, а у Тячеві – Євген Мягкий (який, на жаль, тільки через травму не потрапив на Олімпіаду до Ріо).

Ватерполісти Ужгорода у кількох дитячих категоріях кілька років поспіль входять до трійки лідерів вітчизняного чемпіонату, привозять нагороди міжнародних турнірів. Відроджуються традиції закарпатського плавання, баскетболу, волейболу,  тенісу, боксу, велосипедного спорту, вільної боротьби та дзюдо. Закарпатські бігуни Сергій Расчупкін та Наталія Шозда – у складі збірної України брали участь у чемпіонаті світу з гірського бігу, регулярно викликаються до національної команди, беруть участь у марафонах та напівмарафонах.

Зимові олімпійські мають успішних спортсменів, зокрема у сноубордингу, лижному і фрістайлі. Це з олімпійських видів.

У неолімпійських останніми роками можемо спостерігати ріст: постійні перемоги на міжнародних стартах та членство у збірній України отримують закарпатські кікбоксери та шидоканісти, пауерліфтери і гирьовики, представники мотоциклетного та автомобільного спорту, стронгмену і бодібілдингу, спортивного орієнтування та туризму, альпінізму, таеквондо і хортингу. Розвивають флорбол і фінгербординг, бейсбол і крикет, федерація петанку України взагалі зареєстрована в Ужгороді, а одні із найвідоміших чемпіонатів в Центральній Європі – це ужгородські «Сакура» і «Каштан».

Поданий нижче ТОП не може вважатися істиною останньої інстанції, може бути доповнений, перероблений та складений кожною іншою людиною по-іншому. Тож, поїхали.

Володимир КОЗЛОВСЬКИЙ – чемпіон України з велоспорту-маутенбайку

20-річний ужгородець Володимир Козловський (вихованець  іменитого тренера Віктора Мельника) уже кілька років є постійним учасником всеукраїнських першостей з МТВ – велосипедного спорту. У гонці крос-кантрі цьогоріч Вова здобув омріяне Чемпіонство України серед дорослих, до цього у хлопця уже були ці перемоги у категорії «юнаки» та «юніори». Перед головними стартами країни, ужгородець у Рівному зміг пробитися у призи чемпіонату з марафону. Крім того, взяв участь у кількох міжнародних стартах у Румунії та Угорщині, де увійшов до 10-ки кращих. А на змаганнях у Туреччині завоював «срібло». Наразі у Володимира Козловського – жовто-блакитна майка лідера, у якій юнак представлятиме Україну на Чемпіонаті Європи та етапах кубка світу. У Вови – амбітна ціль: наполегливо працювати, аби представляти Україну на Літніх олімпійських іграх у Токіо-2020. «Найкраще виходить у мене крос-кантрі саме. Шосейні гонки я не дуже люблю, люблю швидкість, гори, бруд під ногами, різні техелементи. Мрію потрапити у команду міжнародного рівня, вищого дивізіону. Хочу досягти якогось статусу. Чемпіон Європи було б непогано. І поїхати до Токіо у 2020-му», – каже Володимир Козловський.

Дарія НОВІКОВА – чемпіонка України серед юніорів у стрибках у довжину, бронзова призерка серед молоді Чемпіонату України у закритих приміщеннях з

Закарпатська школа легкої атлетики має довгу історію успіху. На жаль, наразі в Ужгороді немає відповідних умов для виховання молодих спортсменів. Втім, легкоатлети продовжують наполегливі тренування, зокрема, на ужгородському стадіоні «Авангард», займаються і в Мукачівській ДЮСШ.  У 2016 з результатом 5 м 94 см ужгородка Дарія Новікова стала Чемпіонкою України зі стрибків у довжину серед юніорів. Тоді Даша обійшла свою найближчу переслідувачку майже на 30 см. Перший тренер – Наталія Новікова, мама дівчини, зараз Даша в основному тренується у Мукачеві, у місцевій ДЮСШ під керівництвом Ігоря Панкулича. А вже на початку 2017-го на Чемпіонаті України у закритих приміщеннях Дарія Новікова з результатом 6 метрів посіла 4 місце серед дорослих та здобула бронзову нагороду серед молоді. Варто зазначити, що для Даші – це особисте досягнення для закритих легкоатлетичних арен. Усі великі перемоги 20-річної ужгородки – ще попереду, вона є справді надією і перспективою закарпатського спорту. В арсеналі дівчини – наполегливість і працелюбність. А ще – дружба, підтримка і спільні тренування з національними лідерками зі стрибків (зокрема, Мариною Бех). І ціль у Даші також амбіційна, крім покращення особистих результатів, – стати збірницею України та потрапити на Олімпійські ігри. «Буду досягати результатів тут, у секторі стрибків у довжину. Звичайно, мрія кожного спортсмена – участь в Олімпійських іграх. Тому що немає сенсу тренуватися, якщо не збираєшся іти до кінця. А я збираюся іти до кінця», — говорить Дарія.

Роберт МАРТОН – чемпіон світу з боксу серед юніорів

Роберт Мартон із Мукачева, у 5 років вперше прийшов на тренування з боксу. Перший тренер – Валерій Вишньов, який уже більше 30 років працює зі спортсменами. Зараз з Мартоном працює іменитий спеціаліст, заслужений тренер України Ігор Замятін. Роберту зараз 20 років, і за його плечима уже більше сотні серйозних міжнародних змагань з боксу. Він є Чемпіоном світу серед юніорів, бронзовим призером всесвітніх змагань та двічі був фіналістом Європейської першості. У 2014-му, крім перемоги на ЧС, взяв участь у  Юнацьких олімпійських іграх у Китаї, де увійшов до п’ятірки найсильніших. Зараз у Роберта – так званий перехідний період з «юніорів» до дорослих,  перейшов до вагової категорії до 91 кг. У своїй віковій категорії закарпатець – постійний збірник України, наступний крок – доросла збірна. Уже зараз Робі потрапляє на збори, де пліч-о-пліч із іншими, більш іменитими спортсменами, готується до змагань. У одному залі на столичних зборах наш спортсмен часто тренується поруч із уже легендами українського боксу – Володимиром Кличком та Олександром Усиком. Останній є прикладом для наслідування у нашого Роберта.  Одне із нещодавніх досягнень закарпатця – срібло Міжнародного турніру серед чоловіків з боксу класу А, пам’яті Семена Трестіна, що відбувся в Одесі. У ньому взяли участь 108 спортсменів із 11 країн світу. Варто зазначити: суперники у Роберта були старшими за нього на 3-4 роки.

«У боксі головне – твоя голова. Ті, хто вважає, що тут достатньо просто кулаками помахати і перемогти, — помиляються. Інтелект боксера має бути дуже сильно розвиненим. У боксі велику роль грають вдалі моменти. Якщо спортсмен думає про те, хто більше нанесе ударів, — це неправильна тактика. Розумний боксер думає, як нанести удар, а натомість не пропустити у відповідь. Мрія кожного спортсмена – це Олімпійські ігри, це і моя мрія  з дитинства і зараз я до неї іду. За ці 4 роки треба виграти дуже багато міжнародних стартів, аби отримати ліцензію на участь в Олімпіаді. Вже був на високих міжнародних змаганнях, я розумію: наскільки це відповідально, важко. Людина, яка виграє Олімпійські ігри, вносить своє ім’я в історію. Хотілося б, аби ці всі роки тренувань, які я провів у спортзалі, не були марними, аби я залишив за собою слід», – каже Роберт Мартон.

Ігор ГАМ – Чемпіон України з гірських лиж, учасник Всесвітніх зимових Універсіад

Ужгородець Ігор Гам займається гірськими лижами з 5 років. Починав тренуватися у наставника від Бога Тиберія Тушера, із 12 років виступає під керівництвом Мар’яни Фріндт. Щоправда, практично всі тренування на снігу доводиться проводити за кордоном, зокрема, у Словаччині. Ігор є членом Національної збірної України (і дорослої, і молодіжної) із зимових видів спорту. У 2016-му 20-річний Ігор Гам став абсолютним Чемпіоном України із гірських лиж. Хлопцеві вдалося у своїй категорії випередити 29 суперників та стати найкращим серед юніорів та дорослих. Ужгородець встиг побувати і на європейських, і на світових стартах. Зокрема, кілька взяти участь у Всесвітніх Зимових Універсіадах – в Алмати (Казахстан) та іспанській Гренаді.  Цьогоріч в Алмати хлопець змагався не тільки у гірських лижах, а й дебютував у дисципліні фрістайл скі-крос. Зміг пройти кваліфікацію, втім, поки що, без нагород.  Надію у зимових видах Закарпаття спортивне (та й уся Україна) покладає як на Ігоря Гама, так ще і ще на гірськолижників Тараса Ковбаснюка, Левка Цібеленка та сноубордиста Євгена Гулія. Цього літа наші зимники проходили тренувальний збір у с. Кострино під керівництвом Яна Чернея – досвідченого тренера, який підготував двох наших олімпійців – Аннамарі Чундак (Данчу) та Йосипа Пеняка. Ян Черней також  працював тренером у складі збірної  України зі  сноубордингу.

Ігор Гам каже: «Спортивна мрія моя – об’їздити світ, змагання побачити, виступити, результати свої показати, вдосконалити навички. Для цього всього потрібно багато працювати, багато часу приділяти своєму виду спорту. Зокрема, якомога більше часу проводити на снігу, на лижах, приділяти увагу фізичній підготовці. 11 місяців на рік спортсмен має стояти на лижах, щоб з раз у раз удосконалювати себе і свій результат. Як і всі професійні спортсмени, мрію про Олімпійські ігри – кваліфікуватися, ідеально – здобути нагороди».

Михайло та Ірина ГОДИНЦІ, Микола БРАТАСЮК – чемпіони світу з шидокан-карате

Шидокан-карате в Україні тільки починає свій розвиток, міжнародна федерація має своє представництво в Закарпатті, є бійці у Києві. У 2015-му на чемпіонаті світу у Будапешті закарпатські бійці Михайло Годинець та Микола Братасюк здобули світові звитяги (у різних вагових категоріях), Ірина Годинець тоді стала призеркою. Також Ірина є інтерконтинентальною Чемпіонкою з шидокан-карате (титул здобутий у Японії) та тренує жінок у тай-бо.

Канчо Йосідзі Соено – головний у шидокан-карате у світі, і саме за ним рішення, хто розвиватиме у тій чи іншій країні світу це бойове мистецтво.

Уже опісля угорського Чемпіонату світу  Канчо приїхав до Ужгорода та повідомив про те, що Михайло Годинець стане головним з шидокану в Україні (тепер він не тільки очільник закарпатської федерації, а й бранч-президент шидокан в нашій державі). До речі, Михайло – наймолодший у світі, хто заслужив такий титул. У планах спортсменів – зареєструвати Всеукраїнську федерацію, залучити ще більшу кількість людей до заняття спортом, а також виставляти якомога сильнішу команду на міжнародних змаганнях. Нині шидокан-карате в Ужгороді замаються близько 200 спортсменів, є кілька вікових груп дітей від 6 років (втім, є і молодші бійці). Виступають шидоканісти і на змаганнях щ кікбоксингу, співпрацюючи з обласною федерацією цього бойового мистецтва. «Спортсмени набираються більше практики, стають більш упевнені у собі, особливої різниці немає: шидокан-карате – різновид кікбоксингу. Хлопці спокійно виступають по різних напрямках повноконтактних бойових мистецтв. Це хороша можливість у рідному місті попрактикуватися у змаганнях», – розповів Михайло.

Наприкінці 2016-го під керівництвом чинних чемпіонів світу, закарпатські самураї привезли зі всеукраїнської першості нагороди усіх ґатунків. Колись Микола Братасюк думав, що бути чемпіоном світу – це вершина. Однак це тільки перший крок на шляху до Олімпу. Ужгородець зізнається: найважливіше: на світових стартах він захищає честь України. «Звичайно хочеться надалі показувати результати на світовому рівні, почав виступати також по кікбоксингу (хоча все життя займався карате), надалі хочу показувати себе в обох видах, і поступово виходити на змішані єдиноборства, на ММЕ і надалі на професійний рівень», – каже Микола.

Попереду у спортсменів Закарпатської федерації шидокан-карате підготовка до нового сезону виступів, Чемпіонат світу у Греції. А для сім’ї Годинців – ще і випробування нової ролі – батьків.

Василь ПОТОКІЙ та Михайло ТУПИЦЯ – чемпіони Європи з гирьового спорту

Традиції українського гирьового спорту активно розвивають закарпатці. Так, Василь Потокій є постійним членом національної збірної України серед дорослих, а його вихованець Михайло Тупиця – серед юнаків. На цьогорічному чемпіонаті Європи, який тривав у Латвійському місті Даугавпілс, обоє хлопців у складі своїх збірних здобули золоті нагороди. У складі жовто-блакитної збірної серед дорослих у командній естафеті Василь став Чемпіоном Європи. Вирішальна боротьба точилася між нашою та збірною Росії. І українцям вдалося здолати своїх принципових суперників і завоювати золото. У двоборстві серед юніорів (у ваговій категорії до 68 кг) закарпатець Михайло Тупиця завоював індивідуальне срібло, випередивши супротивника з Казахстану. А от у складі юніорської збірної України в командній естафеті у непростій боротьбі став чемпіоном Європи. Крім того, у Михайла є ще і срібло із Актобе (Казахстан) із Чемпіонату світу-2016, цю  нагороду здобув у також у командній естафеті серед молоді.  І якщо Василь уже є одним із лідерів дорослої національної збірної, то саме Михайла називають одним із найперспективніших юніорів-гирьовиків України. Варто зазначити, що на Чемпіонаті Європи-2017 за збірну України серед ветеранів дебютував майстер спорту міжнародного класу Андрій Яремус. Досвідчений спортсмен випередив найближчих суперників з Польщі та Фінляндії і зайняв першу сходинку п’єдесталу пошани.

Одним зі здобутків закарпатського гирьового спорту є і проведення в Ужгороді першого клубного Чемпіонату Європи.  Цьогоріч обласний центр Закарпаття на три дні став європейською столицею цього виду. У першому залі СК «Юність» зібралися 65-ро сильних із 10 клубів 4 країн Європи – України, Угорщини, Польщі та Італії.

«Якщо є конкуренція – це добре, є над чим працювати. Дуже хочеться підвищувати свої результати, показувати кращі, підвищувати свій рівень, з’їздити ще не раз на Чемпіонат світу, вражень дуже багато залишилося після світових стартів. Виступати разом зі своїм тренером – це і втішно, і відповідально водночас», – каже Михайло. Василь додає: «Хочеться завжди бути кращим, досягати вершин. Я ще не все сказав як активний спортсмен, ми з Михайлом разом готуємося до стартів. Вважаю, що загалом потрібна більша популяризація спорту серед школярів, в університетах, серед молоді. Гирьовий спорт – це той вид, який дозволяє зміцнювати, покращувати здоров’я, він є досить простим і недорогим. Екіпірування не дороговартісне, це порівняно доступний спорт. Участь у змаганнях, тренування вимагають як фізичної, так і психологічної підготовленості. У спортсмена-гирьовика має бути гармонійно розвинене усе тіло. Єдине, що потрібно зробити виняток – на розвиток грудних м’язів, які дещо заважають виконувати вправу поштовх». 

Попереду у закарпатських гирьовиків Василя Потокі та Михайла Тупиці – Чемпіонат світу-2017, який восени відбудеться у Сеулі (Південна Корея).

Вероніка МИШКО і Володимир ЛЯТОВ – бронзові призери чемпіонатів Європи і світу з танцювального спорту

Зіркова танцювальна пара з Ужгорода Володимир Лятов і Вероніка Мишко давно і  успішно прославляють Україну. Вони – одні із найтитулованіших танцювальних пар України, 10-разові національні Чемпіони, бронзові призери Чемпіонатів світу та Європи, володарі срібла Кубку світу… Ось далеко не увесь список досягнень іменитих ужгородців. Спортсмени у парі виходять на паркет уже 21 рік. Тренуються самостійно в Ужгороді, перший тренер – Олександра Мишко, а ще мають імениту наставницю зі світовим іменем – угорку Мелінду Торок- Дьорді (вона є Чемпіонкою світу). Крім того, зараз працюють і тренерами у клубі спортивного танцю «Грація», готують постановки у категорії формейшн (як мінімум для 8-ми танцювальних пар), а також й індивідуально-парні програми. У 2016-му танцювальна пара Лятов-Мишко стали абсолютними Чемпіонами  та володарями Кубку України, вигравши стандартну, латиноамериканську та програму 10 танців. Таке трапилося вперше за історію держави. Попереду – амбітні цілі, спортсмени запевняють: ще протягом кількох років закарпатці зможуть стежити за їх активною танцювальною кар’єрою. Володимир Лятов та Вероніка Мишко є спортивною гордістю Закарпаття і ще не раз здійматимуть прапор України на міжнародних змаганнях.

«Хочемо виграти Чемпіонат Європи і світу по 10 танцям. Це така глобальна ціль. Хочеться розуміти, що публіка тебе любить. Загалом хочемо бути самі задоволені тим, що робимо, що виконуємо свій максимум. Навіть якщо є суддівські питання», – говорить Вероніка.

«Оскільки танцювальний спорт, це справа двох, де працюють як одне ціле. То і цілі у нас спільні. Двоє працюємо на одну мету. Що може бути вище першостей світу і Європи? Тільки задоволення від свого танцю», – додає Володимир.

Аннамарі ДАНЧА (ЧУНДАК) – срібна призерка Універсіади зі сноубордингу, дворазова учасниця зимових Олімпійських ігор

Одна із найіменитіших спортсменок Закарпаття – дворазова учасниця зимових Олімпійських ігор Аннамарі Чундак (сноубординг). Тренерами Аннамарі у різні роки були Йосип Пеняк, Марина Чундак, Золтан Мінай, також допомагав у підготовці Ян Черней. Стала «на сніг» Аннамарі у 5 років, завдяки батькові – Михайлу, який працював рятувальником. На горі Красія дівчина тренувалася з молодшою сестрою – Олександрою, яка теж є сноубордисткою, зараз вона – другий номер в українському рейтингу (після заміжжя Олександра змінила прізвище на Гак). Аннамарі – неодноразова Чемпіонка України, Чемпіонка світу серед юніорів (2010), призерка міжнародних змагань, учасниця Європейського Молодіжного Олімпійського фестивалю, багаторазова учасниця Чемпіонатів Європи та світу. У 2010-му на зимових Олімпійських іграх у Ванкувері  (Канада) у напруженій боротьбі пробилася до фінальних заїздів у паралельному гігантському слаломі та посіла 16 місце у фінішному протоколі. У 2014-му у Сочі виступала у двох видах, крім паралельного гігантського слалому, ще і у паралельному слаломі, і посіла 21 сходинку. Кілька років тому Аннамарі вийшла заміж та пішла у декретну відпустку. Один сезон пропустила. Втім, уже цієї зими тріумфально повернулася у великий спорт. На Всесвітній зимовій Універсіаді-2017 в Алмати (Казахстан)  саме Аннамарі Данча (Чундак) поклала першу нагороду до скарбнички збірної України. Закарпатська сноубордистка у гігантському паралельному слаломі у фінальному заїзді поступилася лише польській спортсменці Александрі Кроль та здобула срібну нагороду. «Це уже друга срібна нагорода для мене на Універсіаді. Мені хотілося виграти, але вийшло так. Значить, доля така. Будемо працювати», – сказала після фінішу Аннамарі. Наразі за карпатка входить до 30-ки найсильніших у світі. Сподіваємося, одна із найяскравіших представниць українського сноубордингу потрапить на свою третю зимову Олімпіаду, яка відбудеться у 2018-му  у Пхьончхані (Південна Корея). Ліцензія у Аннамарі, хоча, ще не у кишені, але дуже близька. Завдання – не опуститися нижче 30-ої сходинки світового рейтингу, успішно виступити на 5 етапах Кубку світу сезону2017/2018. Готуватиметься дівчина на снігу у швейцарських альпах, проведе кілька зборів. Остаточний список учасників головних стартів зимового 4-річчя визначиться 29 січня 2018. «Третя Олімпіада – це вже досвід. Ніколи не розповідаю наперед, чого від себе очікую. Зрозуміло, поставила перед собою мету, але публічно її оголошувати не буду. Третя Олімпіада – то вже досвід. Уже можу зорієнтуватися, що треба робити і як, як підходити до тренувань, як готуватися до змагань. Сподіваюся, що в Пхенчхані виступлю найкраще в кар’єрі. Живу поетапно – від цілі до цілі. Не виключаю, що надалі теж, так само як мама і сестра, тренуватиму. Хоча ще не впевнена. Виступлю на Олімпіаді, повернуся додому, а тоді й вирішу, що робити далі», – підсумувала Аннамарі в інтерв’ю журналісту Івану Вербицькому

Анатолій ГЕРЕЙ – Чемпіон світу з фехтування на шпагах, учасник літніх Олімпійських ігор

Сумнівів у тому, що цей хлопець буде у рейтингу Закарпаття спортивного, – не було ні у кого. Найіменитіший закарпатський спортсмен сьогодення – фехтувальник на шпагах Анатолій Герей. Толік – зі спортивної родини, якою може пишатися Україна. Його батько – також Анатолій, і дядько – Василь Герей – заслужені майстри спорту  СРСР і України. Саме Василь Васильович перевів фехтування на Закарпатті у професійне русло. Батько і став першим тренером Анатолія, двоюрідна сестра Юліанна фехтує на рапірах, минулого року (одна із України) закінчила світові тренерські курси при FIE і нині працює тренером у Будапешті (Угорщина, TUS fencing club).

Анатолій Герей – заслужений майстер спорту України, чемпіон Європи серед молоді, призер Чемпіонату світу в особистих змаганнях серед юніорів, Всесвітньої універсіади, багаторазовий призер Чемпіонатів Європи і світу, Чемпіон світу. Ось далеко не весь список спортивних титулів ужгородця. У складі збірної України фехтує уже понад 10 років. Крім Анатолія Васильовича, тренує Толю іменитий наставник Михайло Подольський, старшим же тренером чоловічої збірної шпажистів є Володимир Станкевич. У 2009 ужгородець дебютував за дорослу команду України, у 2012-му виграв першу командну нагороду – бронзу Чемпіонату Європи. Медалі європейської першості такого ж ґатунку хлопець виборював у 2013-му та 2016-му. У 2013 також у команді став срібним призером. А справжнім успіхом для чоловічої шпаги став рік 2015-ий. У важливий передолімпійський сезон українські мушкетери Анатолій Герей, Богдан Нікішин, Дмитро Карюченко та Максим Хворост тріумфально у Москві стали Чемпіонами світу! Це історична для нашої держави перемога – перше золото світової першості у цій дисципліні. У той рік цю четвірку назвали «Найкращою командою року». Потім було ще чимало звитяг, одна із яких – індивідуальна бронза на передолімпійському тест-івенті, гран-прі з фехтування у Ріо-де-Жанейро. І остаточна путівка на омріяні літні Олімпійські ігри. Ця новина сколихнула Закарпаття, уже не тільки спортивне (як це було після перемоги на Чемпіонаті світу). Краяни згуртувалися для підтримки одного із перших закарпатців-олімпійців (у літніх видах). Тоді запустили цілий флешмоб та ввели в обіг хештег #goHereygo. Високе четверте командне місце на Олімпіаді у Ріо є вагомим досягненням, щоб не говорили. Варто зазначити, що Анатолій Герей у складі збірної України фехтує із нашивкою герба Закарпаття на формі. А після потужної підтримки – вдячний закарпатцям за вболівання: «Аж за океаном відчувалася ця підтримка. Коли відкриваєш пошту, а там купа повідомлень підтримки. Всім закарпатцям дуже-дуже дякую. За повідомлення, словесну підтримку, та відео і фото, які відправлялися, – це було дуже приємно! Багато кого я просто не знав, але ви вболівали! Дякую вам за підтримку!».

Звісно, це 4 сходинка – найприкріша. Тому, півроку після Олімпіади, Анатолій не брав до рук шпагу. Втім, таки повернувся до лав збірної. І уже на перших же для себе стартах у післяолімпійський період у команді завоював бронзу на етапі кубка світу у Хайденхаймі. Потім було срібло у Ванкувері та срібло на Чемпіонаті Європи у Тбілісі. Сезон 2016/2017 закінчений, Анатолій є другим номером національної збірної, увійшов до 50-ки найсильніших фехтувальників світу. Наразі хлопець відпочиває. А про плани на майбутнє говорить неохоче: «4 роки – це великий термін. Часто, аби потрапити на Олімпійські ігри, ти проходиш величезний шлях, багато міжнародних змагань. Скажімо, буде важче туди потрапити, ніж там змагатися. Є 11 етапів кубку світу, як правило. Кожна медаль зароблена потом  і кров’ю, великими зусиллями і ще більшими тренуваннями. Звісно, я хочу привезти нагороду Олімпіади, аби на Закарпатті був і олімпійський призер. Але загадувати не буду, це спорт», – каже Анатолій.  Хлопцеві постійно надходять пропозиції з-за кордону і як тренеру, і як спортсмену. Та він залишається в Україні. Наразі. Сподіваємося, що закарпатські чиновники таки також віддадуть належне іменитому спортсмену (здвинуть з «мертвої точки» квартирне питання, яке тягнеться 2 (!!!) роки) і зрозуміють: він приносить славу не тільки державі, а й Закарпаттю, зокрема. І, зрештою, вирішать і питання тренувального залу ужгородських фехтувальників – єдиного на Закарпатті спеціалізованого під цей вид спорту – «Динамо» на вул. Швабській.  Ім’я Анатолія Герея уже вписане в історію спорту краю, віримо, що ще не один рік гримітиме на увесь світ і під його іменем ще не раз напишуть «чемпіон» та здіймуть прапор України.

Замість P.S.

Не залишмо рейтинг і без аналітики.  Що ми маємо і що можемо мати у закарпатському спорті? Спілкуємося про це з краєзнавцем Федором Шандором. Саме з ним нещодавно Uzhgorod.in склав топ «екзотичних» видів спорту, які живуть у краї. А тепер трохи поговоримо взагалі про спорт на Закарпатті.

«Найперше, що треба зробити для розвитку спорту на Закарпатті – це ствердити тут «олімпійське коло», аби олімпійські види були належно представлені, – говорить експерт.  – Наприклад, у нас немає бадмінтону, хоч це і смішно звучить, але це престижний олімпійський вид. Так само у нас нема кьорлінгу, а я певен, що це б зацікавило людей. Загалом незважаючи на те, що у нас гірський регіон, зимові види у нас представлені слабко і лише завдяки поодиноким ентузіастам. А перспективи – гігантські. Так, у нас є фристайлісти, а де стрибки з трампліну? А перший Чемпіонат світу (!) з цієї дисципліни проходив у Воловці у 1930-х роках! Проблема з бігом на лижах і ковзанярським спортом. Усе це потребує уваги і розвитку».

Якщо ж говорити про спорт нетрадиційний і хобі-спорт, варто загадати і комп’ютерні види, а також змагання дронів, до речі, на початку осені Ужгород зустрічатиме такий чемпіонат. Окремо стоїть така дивовижа, як велосипедний спорт у залі, або ж велосипедна акробатика – єдина команда є у Великих Берегах, селі на Берегівщині, і має величезні досягнення теж завдяки ентузіастам. Так, у 2016-му році вихованці Тихомира Гейці здобули «срібло» у парному виступі на Чемпіонаті Європи серед юніорів.

Федір Федорович каже: в області має перспективи і дайвінг, підводний спорт,  який чимось нагадує спортивне орієнтування. «Я б звернув увагу і на види, які пов’язані з горами, як скелелазіння. От парапланеризм у нас розвивається, а парашутний спорт, як і авіамодельний – завмерли. Ще у нас дуже бракує змагань на човнах, а також різних видів серфінгу, цим цілком можливо займатися на Вільшанському водосховищі».

Також експерт відзначає: триває відродження марафону. У Перечині вдалося вивести цей вид на новий рівень популярності і надати навіть туристичної привабливості: залучили легенду й цікаві атракції, як от «трамінер-забіг», тощо. І знайшлося багато людей, готових пробігти ці 20+ кілометрів, і не примусово, як у радянські часи, а з задоволенням, і це престижно. Люди хочуть бігти! На часі – напівмарафон у Мукачеві. На щастя, живе і процвітає такий традиційний для області вид, як спортивне орієнтування.

Федір зауважує ще на одному нюансі: все більше з’являється жіночих команд. І вони мають шанси на великі успіхи і престижні медалі. «Через меншу конкуренцію! Наприклад, у нас є команди з регбі, у гірській Колочаві грають навіть маленькі дівчатка, а команда стала срібним чемпіоном України у своїй категорії! А в Ужгороді оформилася перша  жіноча команда з баскетболу, «Ужгородські мачки» (кицьки – ред.)».

Що ж до, так би мовити, мілітарних видів спорту, інтерес до яких через події в державі, зрозуміло, зріс, то вони потроху розвиваються: пейнтбол, страйкбол, лазер-таг, скаутинг тощо стають не новими, а відомими словами. Утім, здебільшого ці ігри наразі мають характер не так спорту, як анімації. Те саме із історичним фехтуванням, який торік уже визнаний видом спорту, і минулого ж року українська збірна у Барселоні стала чемпіоном світу! Представлений «лицарський спорт» і на Закарпатті, де відбується фестиваль «Срібний Татош». Ближче до мистецтва стоять фаєристи, але, разом з тим, в Ужгороді започаткований фестиваль зі змаганнями. Тож, напрямків розвитку – більш ніж достатньо.

Загалом експерт відзначає: варто підтримувати ті види, які змагаються на «високій арені». При тому, що чемпіонів в індивідуальних видах у нас, на щастя, чимало, командні види спорту поки що не можуть похвалитися численними успіхами. «Лише дві команди в цьому сезоні успішно представлені в змаганнях державного масштабу: це гандболістки «Карпат» і «Лісоруби» – нові чемпіони України. Команда з регбіліґ теж представлена у своїй вищій лізі, утім, ще не має титулу, чекаємо! А командні види – це престижно, і це – обличчя регіону!», – наголошує Федір Шандор.

До слова, варто наостанок відмітити великий позитив: уже 12-й рік поспіль наш ужгородський «Бліц» виборює для України перше командне місце на Чемпіонаті світу з сучасної хореографії. І цього року вперше Студія сучасного танцю вирушила в США для участі у Чемпіонаті світу з хіп-хопу, що триває саме зараз. Тож побажаймо «бліцівцям» успіху і нових перемог! Як, власне, всім спортсменам Закарпаття!

Справжній P.S. Цифра 12, винесена в заголовок, є, певно, дискусійною й точно доволі умовною. Адже згаданих нами чемпіонів можна рахувати в різний спосіб: за видами спорту, за прізвищами (і тут теж нюанс, бо в топі є подружня пара) і за “бойовими одиницями” (адже чемпіони з бальних танців виступають лише разом). Це вважаємо не найважливішим. Важливе – це те, що всіма ними пишається Закарпаття і Україна! Подальших перемог у спорті і в житті!

Олександра Артюхіна, Uzhgorod.in. Фото з архіву автора, з мережі і надані героями, колажі автора  


, , , , , , , , , , , , , , , , ,