Будьмо знайомі: Ужгородська районна федерація дзюдо!

Не так давно у реконструйованому залі Ужгородської районної ДЮСШ активно проходять регулярні заняття з різних видів спорту, зокрема з дзюдо, де новостворена федерація вже встигла гучно про себе заявити, а відтак є багатообіцяючою.  Про особливості її роботи поговоримо з наставником учнів з дзюдо та директором Ужгородської районної ДЮСШ Дмитром Смагіном.

― Звичайно, про успіхи новоствореної федерації говорити ще зарано. Розкажіть трохи детальніше про зародження районної федерації дзюдо.

― Заснована федерація тільки два місяці. Президентом її є Валерій Пересоляк, зрештою, це з його благословення, його ініціативи, ми наразі змогли втілити плани в життя. Звичайно, передумовою створення федерації є не просто бажання, потрібно мати необхідні умови для якісної діяльності спортивної організації, насамперед наявність тренувальної бази. З моменту створення федерації ми разом із спортсменами відразу почали свої регулярні тренування у сучасному залі, що розташовується на вулиці Минайській (поблизу кіно комплексу «Domion»). Він був реконструйований. Пророблена чимала робота, закуплений необхідний інвентар. Між іншим, для занять не тільки дзюдо, а й інших видів спорту. З першого жовтня у нас офіційно на базі районної ДЮСШ відкрили відділення дзюдо.

― В якому стані спортзал був до цього? Довелось кардинально щось змінювати?

― Для більшої переконливості я покажу Вам краще фото. Зал був, відверто, ніяким. Умов, як таких, майже не було. Згодом вирішили змінювати обличчя приміщення. Був закуплений спортивний інвентар, татамі, тренажери.

З наступного тижня у нас робитимуть розводку для утепління, аби нашим юним спортсменам було комфортно займатись взимку. В принципі, все що тут є – зроблено зусиллями Валерія Івановича Пересоляка. Також нам суттєво допоміг депутатський корпус Ужгородської районної ради та адміністрації на чолі з Русланом Чорнаком. Без їхньої участі та сприяння нічого б не було.  Але основний вклад зробив, все таки, Валерій Іванович. Він не тільки профінансував реконструкцію спортзалу, але й регулярно допомагає нам з виїздами.

Коли я прийшов у ДЮСШ мені запропонували її очолити, тож паралельно поєдную роботу наставника з дзюдо і управлінські функції. Хоча, звичайно, моїй пріоритетом є дзюдо.

― Тобто Ви наразі є тренером у відділенні дзюдо, яке функціонує на базі районної ДЮСШ?

― Все вірно. Повторюсь, відкрили відділення дзюдо нещодавно, два місяці тому. Разом з тим відкрили ще паралельно 5 нових відділень. Раніше на базі районної ДЮСШ розвивались 4 види спорту (футбол, волейбол, велоспорт і плавання). Тепер ― 9. Додались художня гімнастика, дзюдо, важка атлетика, фехтування і бадмінтон. Це всі олімпійські види спорту, які спільно з депутатським корпусом районної ради змогли відкрити, і які ми прагнемо розвивати та популяризувати.

― Який вік тренуєте?

― Різний. Це вікова категорія, починаючи від 5-ти і закінчуючи 17-тирічними спортсменами. Але, що важливо, вік необмежений. Можемо тренувати дзюдоїстів і в 40-річному віці. Зараз, в основному, це звичайно, школярі. Наразі ми активно займаємось комплектацією, проводимо набір в секції.

― З плином часу, чи збільшується число дітей, які виявляють бажання займатись дзюдо?

― Ну звичайно. Дітей проходить доволі багато, оскільки це нова секція. Відтак, спостерігається чимала зацікавленість. Нова федерація, що й казати. А в Ужгородському районі її взагалі не було. Інша справа обласна федерація – це сильна школа, в якій виступають спортсмени хорошого рівня. Приємно, що й ми набираємо обертів, розвиваємось. У нас теж вистачає хороших кваліфікованих дзюдоїстів. Приміром, буквально на минулих вихідних, мої підопічні виступали на Міжнародному турнірі, що проходив в Ужгороді. На подібних змаганнях, якщо стаєш переможцем, то тобі присвоюють звання кандидата в майстри спорту. Один з моїх спортсменів перед цим вигравав такі змагання вже двічі. Він і чемпіоном України ставав (у категорії до 55 кг). А цього року два моїх спортсмени — Іван Павлючок та Андрій Таран ― представлятимуть наш край у кінці жовтня, на всеукраїнських змаганнях у Луцьку.

― А до цього часу, де були ці спортсмени, адже це здобутки серйозного рівня…

― Так, правильна логіка речей. Ми разом працювали в обласній федерації. Я відпрацював там близько восьми років. Згодом перебрався до Словаччини, в якій працював тренером два роки. Опісля повернувся сюди. І коли ми відкрили тут районну федерацію, ці діти перейшли разом зі мною.

― Чи не могли б Ви розказати трохи про ваш закордонний досвід. Два роки у сусідній Словаччині якось вплинули на вас?

― Мене запросив функціонер із Словацької федерації до місцевого клубу. Попрацював там два роки, але склались певні обставини і був змушений повернутись до Закарпаття. Звичайно, певний досвід, зокрема в організації тренувального процесу, проведення змагань, накопився. Але якщо брати методику тренувань, то наші дзюдоїсти будуть трохи сильнішими. Звичайно, інфраструктура розвиненіша – це загальновідомо. Євросоюз, все таки. Але в них населення близько 5-ти млн., а в нас 45. Це варто враховувати. Та сума, яку виділяють на розвиток видів спорту, зокрема на дзюдо, вона, зрештою, майже така сама, але різниця у населенні дається взнаки, плюс не всі гроші доходять за призначенням.

― Що скажете про кадрову комплектацію? Мова йде про тренерський склад у відділенні дзюдо.

― У нас працюють три кваліфіковані тренери. Про мене ви вже трохи знаєте. До тренерського складу входить молодий Ростислав Балашов. Він, свого часу, представляв склад зб. України серед юніорів кадетів, а також наставник Володимир Попович, який в минулому мене тренував. Однак він в нас працює в іншому місці, позаяк у нас на базі спорткомплексу «Zinedine» також функціонуватимуть деякі види спорту від районної ДЮСШ.

― Яка географія юних дзюдоїстів? Федерація ж бо районна: діти доїзджають з усіх куточків Ужгородщини, чи все ж, левова частка саме з районного центру?

― Важко відповісти. Діти мішаються. Співвідношення, певно, однакове. Маємо досить багато учнів з району. Батьки приводять.

― Наскільки мені відомо, у відділені дзюдо тренується і ваш син Лев. Розкажіть трохи про його успіхи.

― Так, це правда. Під моїм керівництвом. Однак у нього не має ніяких переваг, я так само суворий та вимогливий, як і до інших. Коли я перебував у Словаччині, він вчився школі Олімпійського резерву, що в Києві. Однак там був безпорядок, міжусобиці, і тому я його повернув до Ужгорода. Наразі він входить до складу України серед кадетів. Щодо успіхів, то він був чемпіоном України у ваговій категорії до 55 кг. Зараз він відновлюється, оскільки мав травму коліна, через яку довелось пропустити певний відрізок. Одну категорію ми перескочили, відповідно зараз змагатиметься у ваговій категорії до 66 кг.

― Розкажіть трохи про інших ваших підопічних?

― Цього року у нас перехідний етап у змаганнях Чемпіонату України для Івана Павлючка та Андрія Тарана, 2002 та 2001 роки народження відповідно. Вони вже у лютому матимуть відбірні змагання. Відтак, вважаю, що саме ця трійка і задаватиме тон всім іншим. З ними найближчим часом плануються кілька виїздів на змагання доволі високого рівня.

― А всі інші спортсмени?

― Вони теж виступатимуть на змаганнях. Однак їхній вік ще замолодий. Вони будуть брати участь у обласних, всеукраїнських та міжнародних змаганнях, але на турнірах більш серйозніших – ще зарано виступати.

― Які перспективи дзюдо на базі районної федерації? Яких висот можна досягти умовно за рік?

― При сильному бажанні можна досягти неймовірних результатів. При цьому дуже важливим є такий елемент, аби спортсменів, так би мовити, «накатувати». Це спаринги, поєдинки з дзюдоїстами інших регіонів, чи навіть, країн. У нас це називається «рандорі» — тренувальні сутички один про одного. Потрібно їздити до сусідніх міст, країн. Нещодавно, до слова, були в Угорщині з такою метою. Це дуже важливо, бо тривалий період, займаючись пліч-о-пліч один з одним, спортсмени вже звикають до тактики та техніки свого опонента, починають «прочитувати ходи» одне одного. Ніякої несподіванки, нічого нового. Так затримується прогрес. Великою перевагою для нашої області є відкриття районної федерації з дзюдо, оскільки в Ужгороді ніколи не було двох клубів. Була тільки обласна федерація. А це, в свою чергу, конкуренція. Лише за умов конкуренції буде прогрес, ріст вперед. Тому що різні методики, різні техніки, особливо різниця відчувається на змаганнях. Відразу помітно роботу тренерів, самих спортсменів. А конкуренція мотивує працювати посиленіше.

Олександр Курта


, , , , , , , ,